Тромбоцитопенії – це група захворювань і синдромів, об’єднаних спільною ознакою: наявністю геморагічного синдрому, що розвивається в результаті зниження числа кров’яних пластинок у периферичній крові до менш 150*109/л.
Основна небезпека, пов’язана з тромбоцитопенією, полягає у підвищеному ризику розвитку масивних кровотеч і крововиливів у життєво важливі органи. На тлі кровотечі посилюється інтоксикація і панцитопенія, прогноз для пацієнта різко погіршується. Діагностування тромбоцитопенії вимагає корекції доз променевої та хіміотерапії, а в деяких випадках призводить до їх скасування, що впливає на загальне і безрецидивне виживання пацієнтів з онкологічними захворюваннями (MojibadeN. Hassanetal., 2015).
У пацієнтів з рівнем тромбоцитів <100*109/л
– проведення променевої та хіміотерапії може погіршити тромбоцитопенію і, як наслідок, збільшити ризик кровотеч.
Рівень тромбоцитів > 50*109/л
– зазвичай достатній для гемостазу,навіть при виконанні порожнинних хірургічних втручань і не вимагає проведення гемотрансфузій.
Рівень тромбоцитів <50*109/л
– хірургічні втручання у онкологічних хворих часто ускладнюються кровотечею, тому рекомендована терапія, спрямована на досягнення більш безпечних рівнів тромбоцитів.
Рівень тромбоцитів 20-50*109/л
– рішення приймається в залежності від ситуації (ризик профузної кровотечі та ін.).
Переливання донорських тромбоцитів необхідне при рівні тромбоцитів ≤20*109/л з проявами геморагічного синдрому (петехії, геморагії на шкірі та слизових,носові кровотечі).
Рівень тромбоцитів <10*109/л
– вимагає обов’язкового переливання тромбоконцентрату незалежно від клінічної картини, що є екстреною мірою і дозволяє підтримати функції гемостазу і тим самим зберегти життя пацієнта (D.J. Kuter, 2015).
Кількість тромбоцитів в нормі становить від 150 до 400*109/л. Це найбільш дрібні елементи крові, розмір яких – 3,0-0,5 мікрона. У тромбоцита немає ядра, але є велика кількість гранул різної будови, які називаються грануломерами. Всі негранулярні компоненти цитоплазми відносяться до гіаломер.
Плазмолема тромбоцитів містить численні рецептори, що опосередковують дію речовин, які активують і пригнічують функції тромбоцитів, що зумовлюють їх адгезію до ендотелію судин і агрегацію один з одним. Це в свою чергу забезпечує зупинку кровотеч.
Тромбоцити утворюються при фрагментації цитоплазми мегакаріоцитів – величезних поліплоїдних кістковомозкових клітин, що утворюються за допомогою ендомітозу. При цьому відбувається 3-5 циклів подвоєння хромосом без поділу цитоплазми.
Після виходу з кісткового мозку приблизно третина тромбоцитів секвестрирується в селезінці, а решта дві третини циркулюють у крові 7-10 діб. При зменшенні кількості тромбоцитів число, розмір і плоїдність мегакаріоцитів зростає, що сприяє активізації утворення тромбоцитів. Цей процес регулюється тромбопоетином (ТПО), рецептор якого кодується протоонкогеном MPL.
Тромбопоетин – головний фізіологічний регулятор утворення тромбоцитів, експресується переважно в печінці, нирках і в меншій мірі – в стромі кісткового мозку. Діє як потужний стимулятор на всіх стадіях росту і розвитку мегакаріоцитів, а також стимулює проліферацію попередників мегакариоцитів і стовбурових кровотворних клітин. Таким чином, тромбопоетин служить основним регуляторним фактором підтримки безпечного рівня тромбоцитів в організмі.
Основні функції тромбоцита – забезпечення содиннотромбоцитарного гемостазу (формування тромбоцитарного агрегату при пошкодженні судини), живлення ендотелію кровоносних судин, загоєння і регенерація пошкоджених тканин.
Залежно від причин виникнення тромбоцитопенії поділяються на пов’язані з: